23:59, з типовим хвилюванням тих, хто поспішає прощатися з минулим роком, і хвилюванням тих, хто вітає новий, ми піднімаємо келихи та починаємо зворотний відлік: 10, 9, 8, як круто був 2019... 7, 6, 5, 2020 обов'язково буде чудовим роком... 4, 3, 2 роки, як захопливо... 1 З НОВИМ РОКОМ!
Ласкаво просимо до 2020 року, року жахів. Звісно, святкуючи перші години 2020 року з Клаудією та Хайро, ми й гадки не мали, що нас чекає. І ви теж. На папері цей рік мав бути шаленим: 1 січня, з нашою родиною все гаразд, у нас все гаразд, блог працює, і ми вже організували поїздки до Японії, Кореї, Узбекистану та Єгипту, плануємо поїздку до Перу та ще одну до Південної Африки. І найголовніше: слово «пандемія» звучить для нас як Середньовіччя.
Гадаю, ми всі відчуваємо те саме: якби 1 січня хтось показав нам у кришталевій кулі, що станеться через кілька місяців… ми б не повірили цьому чаклунству. Пандемія? У 2020 році? Ні. Неможливо.
Чесно кажучи, ми не мали наміру писати цей пост, але… звичаї треба поважати, і так, безсумнівно, 2020 рік був важким, заплутаним роком, який ми шкода пережити. Але він стане частиною нашої історії, та й навіщо його видаляти? Насправді, писати чорним по білому – це завжди спосіб вигнати щось не так… І ось ми тут, з нашим традиційним (не дуже) мандрівним підсумком року.
Січень
Ми розпочали рік у Чіангмаї, нашому улюбленому куточку Таїланду. Там, між масаман каррі та чіанг(с), ми провели перші дні 2020 року, ігноруючи те, що з нами мало статися. Попрощавшись з нашою азійською домівкою, ми сіли на літак до Гонконгу. Це був наш другий раз на цьому дивному острові, але відчуття не змінилися: це бомба! Можливо, це неонові вогні, що освітлюють ніч, метушня вулиць, хмарочоси, вулична їжа або, звісно, все разом... але ми любимо Гонконг!
У нас також був час на поїздку до Макао (ну, знаєте, Лас-Вегас Азії) та до гонконгського Діснейленду, який, до речі, був дивно порожній, бо вже почали поширюватися новини про якийсь вірус… Мабуть, це сильний грип, подумали ми. Ох, які наївні.
В середині місяця ми знову змінили країну та прибули до Японії, одного з наших улюблених місць у всьому світі. І так, усі (або майже всі) були в масках, але оскільки тут це нормально, ми продовжували вважати, що «коронавірус», про який так багато говорили, — це просто грип.
Лютий
Після повернення до Кіото, напивання в Нагої з нашою подругою Юкіно, ретельного дослідження Японських Альп та першого відвідування крижаного, засніженого острова Хоккайдо, де ми збіглися з фестивалем снігу в Саппоро та фестивалем вогнів снігової стежки в Отару, ми на 3 тижні оселилися в Токіо, місті, яке нас повністю захопило і куди ми тікаємо, коли тільки можемо.
Наприкінці місяця наші шляхи розійшлися: Робер мав провести місяць у М'янмі з Йорді, другом з Барселони, з яким ми вже їздили до Шрі-Ланки кілька років тому, а Леті прямувала до Сеула, столиці Південної Кореї, яку вона ще не відвідувала і яку дуже хотіла побачити.
Але ми все ще мали підозри: у той час у Південній Кореї після релігійної церемонії секти в місті Тегу стався суперспалах того, що вже було відомо як Covid-19. Чи не буде цей вірус таким легким, як ми думали?
Березень
У М'янмі слово «Ковід» нікого не лякало, життя там тихо протікало серед пагод, облич, розмальованих танакою, та посмішок. У Сеулі ж все було інакше: місто було безлюдним, багато пам'яток були закриті, і ВСІ носили маски. Навіть попри це, столиця Південної Кореї, здавалося, контролювала ситуацію, і випадків було мало.
Але сталося дещо, що мене дуже знервувало: кілька країн почали обмежувати рейси до/з Південної Кореї. План полягав у тому, щоб Робер прибув 20-го числа, щоб подорожувати країною близько місяця. Потім ми мали полетіти до Узбекистану, де ми мали б пробути 2 тижні і нарешті повернутися додому.
Що робити? Залишатися там, на самоті, чекати, поки вони зачинять двері перед Робером? З кожним днем становило все гірше: кількість випадків зростала, список країн, які припиняють авіасполучення з Південною Кореєю, зростав, а надії на те, що «це просто грип», згасали.
А потім випадки почали з'являтися в решті світу. Спалах у маленькому містечку в Ломбардії змусив мене прийняти рішення: ми повертаємося. Я поговорив з Робертом, і ми вирішили, що найкраще забути про поїздку до Кореї та Узбекистану та повернутися до Європи. Він залишиться ще на тиждень у М'янмі, щоб повернутися до Іспанії наприкінці березня, а я вирушатиму до Італії.
Пам'ятаю, була неділя, 8 березня, і новини здавалися похмурими. От і все. Я більше не можу чекати. Я купив квиток із Сеула до Венеції і назад до батьків. Але невдовзі прийшла ще одна погана новина: Італія закривала двері для рейсів з Південної Кореї. Коротше кажучи: я змінив рейс (служба підтримки клієнтів Emirates виконала приголомшливу роботу, чесно кажучи) і полетів до Мадрида. Робер, який розумів, що справи йдуть зовсім погано, також переніс своє повернення раніше і прибув на два дні пізніше за мене. У суботу, 14 березня, ми вже разом були на карантині в Сігуенсі.
Квітень
Що я можу вам сказати такого, чого ви вже не знаєте? Відтоді, як було оголошено надзвичайний стан, і до... до сьогодні, не будемо цього заперечувати, ми живемо в якомусь паралельному житті. Спочатку ми не вірили в те, що відбувається, і, якщо бути з вами повністю відвертим, навіть сьогодні мені важко прийняти та зрозуміти реальність, у якій ми живемо.
Хто б нам сказав, що ми проведемо місяці замкненими в стінах наших будинків? Що в людей закінчаться туалетний папір і запаси дріжджів? Невже мільйони людей справді дивилися «Короля тигрів» на Netflix XD? Невже балкони справді перетворилися на сцени? Невже ми всі, хоча б раз під час карантину, були Белен Естебан? Чи справді ми витримаємо, станемо кращими людьми, і все налагодиться?
Чесно кажучи, вийшло трохи сумно... ми не будемо говорити про очевидне, але шрам, який у нас залишиться, нікуди не зникне. Ми навіть не хочемо уявляти, як це, мабуть, для людей, які воювали і воюють на передовій, для тих, хто втратив когось...
Травень
Після тривалого карантину в Сігуенсі (Робер втратив нюх, тому йому знову довелося замкнутися у своїй кімнаті на кілька днів), ми вирушили до нашої операційної бази в Іспанії: Вера-Плайя, неподалік від Кабо-де-Гата. Цей місяць був місяцем важкої роботи, повернення до рутини, яка повернула нам певну нормальність. А точніше, нову нормальність (який жахливий вислів). Інше місце, але ті ж емоції, з тим дивним відчуттям запаморочення, коли ми бачимо себе завислими в повітрі, не знаючи, коли знову ступимо на землю. Це був абсолютно позачасовий період. Не знаємо, чи траплялося це і з вами, але здавалося, що години не минали, що все було зупинено та загнано в невидимі величезні дужки.
Раптом наставала субота, і ми починали божеволіти. А що ж сталося з рештою тижня? Нам не так погано йшлося у скляній клітці, насправді ми звикли проводити багато часу замкненими. Це може здатися дивним, враховуючи, що ми все життя подорожуємо, але коли ми повертаємося, ми зазвичай замикаємося в печері, щоб писати. І нам це подобається. Звичайно, тепер обставини змінилися, і, очевидно, нам це зовсім не подобалося.
Червень
У червні ми знову змогли подорожувати, обережно та дотримуючись усіх запобіжних заходів, і, звичайно, після закінчення надзвичайного стану: Коста-Тропікаль та Альпухарра-Гранадіна здавалися нам найекзотичнішими у світі. І хоча це була дивна подорож, під час якої ми більше переймалися тим, щоб правильно одягнути маску та час від часу мити руки, ми насолоджувалися цими кількома днями біля підніжжя Сьєрра-Невади, ніби це була наша перша подорож.
Ми також здійснили міні-подорож провінцією Малага, відвідали Сетеніль-де-лас-Бодегас (Кадіс) та знову зустрілися з дорогими людьми: було так приємно знову побачити вас, Маріє та Фра!
Липень
Ми припускаємо, що це сталося через жагу до подорожей, яку нам залишив локдаун: після місяців відсутності того, що ми найбільше любимо, меду, який міні-подорож Андалусією залишила на наших губах, та вирівняного вигину, щойно ми змогли подорожувати... ми зробили це на повну.
Тож ми зібрали рюкзаки з Валеріано (батьками Роберта) та вирушили до Самори та озера Санабрія, перш ніж відвідати багато місць у Галісії. І, хоча це була швидка подорож, нам вона неймовірно сподобалася... Бо хто може встояти перед чарами цієї землі? Від Рібейра-Сакра до Ріас-Байшас, від островів Сієс до Сантьяго-де-Компостела, від Коста-да-Морте до Ріас-Альтас... не було жодного місця в Галісії, яке б нас не підкорило. А їжа, мати всієї прекрасної любові... те свято з морепродуктами, святкування дня народження Валерії, ми ніколи його не забудемо.
Серпень
У серпні ми разом із половиною Іспанії (о Боже, серйозно, ми всі там були) змогли завершити подорож, провівши кілька днів у князівстві Астурія. І відтоді ми мріємо про трикутний дерев'яний будинок, загублений в горах Астурії. Серйозно, яка перлина! Ми з нетерпінням чекаємо повернення, з більшим часом і НІКОЛИ БІЛЬШЕ У СЕРПНІ.
Вересень
Ми повернулися до Сігуенси, де пробули місяць з серпня по вересень, а потім знову сіли на літак до Італії. Але не без роздумів про це знову і знову. Зрештою, ми зробили ПЛР-тест і поїхали додому: я не бачив свого брата чи дідуся майже рік, а востаннє був з батьками, коли ми їх покидали в аеропорту Мале (Мальдіви) ще в жовтні минулого року.
Яка зміна обстановки! Було дивно повертатися до рідного міста. Було дивно повертатися до Італії. Однієї суботи у вересні ми сіли на літак і перетнули черевик з півночі на південь, щоб дістатися до п'яти: Апулії. Разом з батьками ми здійснили коротку подорож через Апулію (і Матеру), а потім…
Жовтень
… У жовтні ми залишилися самі та продовжили подорож півднем Італії (Базиліката та Калабрія). І позбулися колючки, яка давно застрягла в боці: ми нарешті ступили на Еолійські острови (Сицилія), і хоча це було дуже швидко, ми відчули ту енергію, яка, здається, існує лише в таких особливих місцях, як це.
На відміну від поїздки до Галісії та Астурії, це були неквапливі дні, під час яких ми насолоджувалися дрібницями від початку до кінця. І яка ж насолода: південь Італії – справжнє диво, якщо не враховувати тонни сміття, то, звісно, як шкода.
В середині місяця ми повернулися до Віри, і знову нас ув'язнили.
Листопад
Хоча місяць був нудним і майже почалася вимушена сплячка у Вері, сталося щось неочікуване, що вдихнуло в нас трохи життя: наші друзі Клаудія та Хайро орендували справді гарну маленьку квартирку навпроти нашого будинку! Тож тепер ми можемо сказати, що у нас приємні сусіди. Барбекю на їхній терасі на даху, день з Джеком, наймиліший собака в Мохакарі, кава на пляжі, пиво на сонці чи розмови «з тераси на терасу»… це те, що виводить вас із летаргії.
Побачимося, ми теж не так часто бачилися (здається, ми всі зараз на постійному карантині), але знання того, що вони через дорогу, трохи підбадьорює нас XD, і відтоді, коли ми йдемо в супермаркет і бачимо тофу, ми думаємо про нього.
Грудень
І ось настав грудень, який дивний місяць у цьому дивному році. Наші родини все ще здорові, і хоча Робер не відновив свій нюх -_- ми не можемо, та й не повинні, скаржитися. Об'єктивно, цей 2020 рік був жахливим. Для всіх. Але НЕ ЛИШЕ через Covid-19, хоча вірус затьмарив усе, протягом цих 12 місяців у нас було :
- Пожежі в Австралії
- Атака на Іран ледь не спричинила нову світову війну
- Аварія гелікоптера, в якій загинули, серед інших, Кобі Браянт та його донька Джанна
- Повені в Індонезії
- Нашестя сарани в Африці
- Чорнобильські пожежі
- Астероїд «зачепив» Землю
- Азійські гігантські шершні-вбивці
- Виверження вулканів та землетруси в Мексиці
- Вбивство Джорджа Флойда викликало хвилю протестів та демонстрацій у США.
- Вибух у Бейруті
- Безперервне поширення заперечувачів та швагерів
- Ще один рік без виграшу в лотерею
Так, очевидно, що це був нелегкий рік. Принаймні, Трампа не переобрали, що було б добре для 2020 року. І хоча на особистому рівні ми б не сказали, що це був надзвичайно збагачувальний рік, ми не переосмислили себе (тьфу, це слово), і не скористалися кризою, щоб стати гуру, чи запускати онлайн-курси-подкасти-майстер-класи, чи займатися спортом і говорити, що у здоровому тілі здоровий дух . Але ми навчилися набагато більше цінувати те, що мали і маємо, і те, що не бачили. Ми все ще працюємо на повну потужність з блогом, ми читаємо більше, ніж будь-коли, ми переглянули багато серіалів і мріємо про той день, коли все це закінчиться, і ми знову зможемо повною мірою насолоджуватися подорожами. А цінувати здоров'я, чорт забирай.
Наближається день, коли все стане сумним спогадом , наприклад, пам'ятаєте 2020 рік? Високосний рік, що розпочався в середу. У якому Папа Римський ляснув китайця по руці, яка, за деякими теоріями, була рукою мандрівника в часі, який прибув з майбутнього, щоб попередити людство. Рік, коли невидимий вірус залишив величезні шрами на колективному тілі. Це був рік, коли обійми були заборонені, а мистецтвом можна було насолоджуватися з балконів. Герої носили форму, а будинки пахли свіжоспеченими десертами. Це був рік, коли ми навчилися слухати свої легені, а наші серцебиття плуталися з оплесками о 20:00. Це був рік багатьох епілогів, але також і нових починань.
2021 рік вже близько, і, як ми всі знаємо, його початок також не буде легким. Але ми повинні бути позитивними (запалити багато свічок, рухатися вперед) і сподіватися, що все налагодиться, або, ще краще, що все повернеться до норми… Бо якщо 2020 рік нас чогось і навчив, то це тому, що ми були щасливими, навіть якщо іноді це було безсимптомно . І я впевнена, що він навчив і вас теж.
Нехай 2021 рік буде кращим, і нехай ми всі, ВСІ, поводимося зі здоровим глуздом. Будь ласка. Ми надсилаємо вам віртуальні обійми.
